Лесь Курбас

основоположник національного українського модерного театру ХХ століття

(1887-1937)


Лесь Курбас – одна з найвидатніших постатей українського культурного життя 20-х – початку 30-х років, один з провідних діячів відродження української національної культури.

Він – актор і режисер, публіцист і організатор театру, театральний педагог і сценічний діяч, драматург і перекладач, мислитель, своєрідний філософ-естетик.

Осяжність і вдумливість висунутих і розв’язуваних Курбасом мистецьких та філософських завдань співмірна як з трагізмом його особистої долі, так і з долею всієї української культури ХХ століття.

Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом «Молодий театр», назва «якого з’явилася вже влітку 1917 року.

«Молодий театр» Курбаса розпочався під канонади Першої світової війни і в переддень Жовтневої революції (перевороту) в Росії. Ідеї національно-визвольного руху були дуже актуальні – достатньо сказати, що ще до перевороту, у березні 1917 року, у Києві було створено національний уряд – Центральну Раду, до якої ввійшов інтелектуальний цвіт нації.

Піднесення охопило практично всі шари українського суспільства. Це теж істотно позначилося на новій художній думці, зокрема на театрі.

Курбас сприйняв нову добу як можливість здійснити мрію про Театр як про своєрідний парламент суспільства, як про конструктора нового життя нової вільної України.

Історія «Молодого театру» (1917-1919) – своєрідна антологія театральних стилів, естетика розмаїтого формотворення.

Відмовившись від етнографічного репертуару, цей театр зайнявся пошуком нових форм втілення сучасної української та світової класичної драматургії.

Тут і «містерія духу» з елементами імпресіонізму («Йола» Жулавського), і символістські «Етюди» українського поета-лірика Олеся, і натуралістичні фарби вистави «Чорна Пантера і Білий Медвідь» сучасного автора В. Винниченка, і «У пущі» Лесі Українки з темою свободи творчої особистості і вистава за творами українського поета-класика Тараса Шевченка «Іван Гус», де Курбас уперше використав елементи експресіонізму, а також нову стереофонію мізансцени та оптику кіно.

Програмною виставою стає перший на радянській сцені «Цар Едіп» Софокла (1918). Тут Курбас прямо піднявся до філософського розуміння мистецтва і до шляхетної сміливості, котру блискуче виправдав постановкою «Царя Едіпа».

Так починалась перша глава українського модерного театру.

Влітку 1920-го Лесь Курбас створює Кийдрамте – Київський драматичний театр, і трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

Довкола – розруха, розпад усіх систем життєзабезпечення, війна, революція, фінансовий крах. Курбас продовжує будувати авангардні моделі театру майбутнього. Навколо його театру гуртуються найкращі сили молодого українського авангарду.

Цю добу буде названо Відродженням, з подальшим коментарем – Розстріляне.

 

Література


Курбас Л. Березіль : із творчої спадщини / Л.Курбас; упоряд. і прим. М. Лабінського; передм. Ю. Бобошка. – Київ : Дніпро, 1988. – 518 с.

Курбас Л. Філософія театру / Л. Курбас; упоряд. М. Лабінський. – Київ : Основи, 2001. – 917 с.

Корнієнко, Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього / Н. Корнієнко. – Київ : Либідь, 2007. – 327 с.

Молодий театр. Генеза. Завдання. Шляхи / упоряд. М. Г. Лабінський. – Київ : Мистецтво, 1991. – 318 с.