Дмитро Іванович Дорошенко

(1882 – 1951)

видатний український історик, громадсько-політичний і державний діяч, публіцист


Під час першої світової війни обраний уповноваженим Всеросійського Союзу Міст на Південно-Західному фронті (з 1915 р.), очолював відділ допомоги українцям на окупованих російськими військами землях Галичини і Буковини.

З квітня 1917 входив до складу Української Центральної Ради. 22 квітня 2017 р. Тимчасовим урядом призначений крайовим комісаром Галичини і Буковини з правами генерал-губернатора. Після відступу 2 серпня 1917 російських військ з Галичини повернувся до Києва, наприкінці серпня 1917 йому було запропоновано сформувати новий склад Генерального Секретаріату Української Центральної Ради - Української Народної Республіки (УЦР-УНР). Проте через розходження у поглядах на шляхи становлення української державності з М. Грушевським Дорошенко відмовився від цієї пропозиції. Незабаром обраний губернським комісаром Чернігівщини і перебував на цій посаді до кінця 1917 р. Весною 1918 р. виїхав у Галичину. Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського повернувся до Києва, де 20 травня 1918 р. очолив Міністерство закордонних справ Української Держави. В період керівництва зовнішньополітичним відомством було відкрито дипломатичні представництва України в Румунії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії та ряд українських консульств за кордоном і зарубіжних держав у Києві. В липні - серпні 1918 р. при активній участі Д. Дорошенка відбулася ратифікація Берестейського миру 1918 р. країнами Четверного союзу (крім Австро-Угорщини). В середині серпня 1918 р. у відповідь на антиукраїнську політику уряду генерала Сулькевича у Криму Дорошенко намітив ряд заходів по економічній блокаді півострова, після реалізації частини з яких кримські власті пішли на переговори про форми державного об’єднання України. Дорошенко часто виступав посередником у пошуках шляхів порозуміння між П. Скоропадським і національно-демократичними силами та виробленні умов формування українського уряду на повністю національній основі. В жовтні 1918 р. робив спроби вступити у переговори з дипломатичними колами держав Антанти у Берні. Після падіння Гетьманату – приват-доцент Кам’янець-Подільського державного Українського Університетуту.

3 1920 р. перебував у еміграції. В 1920 р. Дорошенко разом з В. Липинським, С. Шеметом та іншими діячами гетьманського руху брав участь у створенні об’єднання українських монархістів – Українського Союзу Хліборобів-Державників.

Автор близько 1 тис. праць з історії України, історії культури і церкви в Україні. Головні праці Дорошенка: «Історія України 1917-23» (ч. І-2, 1), визначне місце в українській публіцистиці займають книги спогадів «Мої спогади про давно минуле. 1901-1914» (1949 р.), «Мої спогади про недавно минуле. 1914-20» (1923-24 рр.).


Література


Білецький, Л. Дмитро Дорошенко / Л. Білецький. – Вінніпег, 1949. – 24 с.

Верстюк, В. Ф. Українська Центральна Рада / В. Ф. Верстюк. – Київ : Заповіт, 1997. – 344 с.

Верстюк, В. Ф. Українська Центральна Рада : період становлення / В. Ф. Верстюк // Український історичний журнал. – 2007. – № 2. – С. 23–46.

Гриценко, Ф. П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні (кінець 1917 р. – початок 1919 р.) / А. П. Гриценко. – Київ,1993. – 101 с.

Дорошенко, Д. Історія України / Д. Дорошенко. – Нью-Йорк, 1957. – 253 с.

Дорошенко, Д. Історія України 1917-1923 рр. Т. 1 : Доба Центральної Ради / Д. Дорошенко. – Нью-Йорк, 1954. – 458 с.

Дорошенко, Д. Нарис історії України / Д. Дорошенко. – Мюнхен, 1966. – 360 с.

Ковальчук, М. Центральна Рада і розгортання українського національного руху / М. Ковальчук // Пам’ять століть. – 2007. – № 6. – С. 77–96.

Скальський, В. В. Образ Центральної Ради у свідомості селян на початковому етапі Української революції / В. В. Скальськтий // Український історичний журнал. – 2008. – № 1. – С. 46–74.

Шкільник, М. Україна у боротьбі за державність в 1917-1921 рр. : спомини і роздуми / упоряд. В. Верстюк. – Київ : Кліо, 2016. – 512 с.

Яневський, Д. Б. Проект «Україна». Грушевський. Скоропадський. Петлюра / Д. Б. Яневський. – Харків : Прапор, 2012. – 921 с.