Макар Олександрович Кушнір

(10.08.1890 – 16.11.1951)

громадсько-політичний діяч


Макар Олександрович Кушнір (псевдонім – Якименко, Богуш, Я. Дуб) – громадсько-політичний діяч, журналіст присвятив себе служінню українській справі – боротьбі за національне звільнення і здобуття власної державності.

10 серпня 1890 року в Черкасах, у родині священика Олександра Кушніра (Кушніра-Якименка) народився син, охрещений на честь преподобного Макарія.

У 1901–1909 роках Макар Кушнір навчався у Черкаській чоловічій гімназії. Архівні матеріали свідчать про те, що юнак відзначався гарними знаннями і поведінкою. Законовчителем у часи навчання Кушніра в гімназії був Василь Липківський, майбутній митрополит УАПЦ.

Далі були роки навчання на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, де й почалася його громадська діяльність в українському студентському русі. Після закінчення університету Кушнір був залишений на кафедрі історії як професорський стипендіат. Проте він рішив відмовитися від академічної праці і віддав перевагу революційній діяльності, спочатку як журналіст українських видань.

Макар Кушнір став активним учасником революційних подій 1917 року. На той час він уже став членом центрального комітету Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ). Від цієї партії наш земляк і був обраний до Центральної ради.

У період Української держави гетьмана Скоропадського Кушнір представляв свою партію в Українському національному союзі, організації, яка намагалася нейтралізувати вплив російських політичних сил на гетьмана. За Директорії він був радником з політичних питань делегації УНР на Паризькій мирній конференції у 1919 – 1920 роках. Після поразки українських визвольних змагань Кушнір залишився в еміграції. Спочатку проживав у Відні, де працював в українському тижневику «Воля».

Пік політичної діяльності Макара Кушніра в еміграції припадає на кінець 1920-х років, коли він став одним із засновників Організації українських націоналістів. Був учасником І Конгресу ОУН у Відні (28 січня – 3 лютого 1929 року). Тут його було одноголосно обрано Головним суддею організаційного суду ОУН. Відповідно, він став і членом Проводу українських націоналістів (ПУН) (1929 – 1938 роки). Тут він відповідав за оунівські видання іноземними мовами. Для реалізації цього завдання у Женеві було створено Українське пресове бюро, яке й очолив Кушнір.

Макар Кушнір впливав на вироблення програмних засад ОУН. Він не відкидав цінності демократичних засад побудови майбутньої Української держава, а диктатуру вважав необхідною лише на перший період після здобуття незалежності.

Як свідчать численні спогади сучасників, Кушнір входив до кола близьких людей полковника Євгена Коновальця. Виконував чимало конфіденціальних завдань організації. Так, улітку 1932 року він нелегально перейшов румунсько-радянський кордон і на території підрадянської України збирав інформацію про настрої населення та про дії радянського режиму з насильницької колективізації й створення голодомору. Ці дані допомогли ОУН проінформувати західний світ про злочинну діяльність радянської влади. Влітку-восени 1933 року Кушнір зі спеціальною місією побував у Бельгії, Великій Британії, Німеччині, Фінляндії та Румунії, де організував канали пересилки оунівської літератури в підрадянську Україну.

Перебуваючи у Лондоні на економічній конференції, Макар Кушнір потрапив у автокатастрофу. Враховуючи специфіку діяльності Кушніра та методи, якими радянські агенти розправлялися з діячами українського визвольного руху, можна припустити, що це трапилося не випадково. Унаслідок отриманих ушкоджень Кушнір почав сліпнути, а у квітні 1934 року – повністю втратив зір. Останні 17 років життя він був змушений безвиїзно прожити у Бельгії, не беручи активної участі у визвольній боротьбі. Там 16 листопада 1951 року він і помер. Похований у містечку Помероль.

Черкасці мають усі підстави пишатися своїм земляком.

 

Література


Масненко, О. Черкащанин став одним із засновників ОУН, створеної у лютому 1929-го / Віталій Масненко // Прес-Центр. – 2013. – 6 лют. – С. 17 ; Козац. край. – 2012. – 12 лют. – С. 7.

Осташко, Т. С. Кушнір Макар Олександрович / Т. С. Осташко // Енциклопедія історії України. – К., 2008. – Т. 5. – С. 547 : порт.

Верстюк, В. Ф. Кушнір Макар Олександрович / В. Ф. Верстюк, Т. С. Осташко // Верстюк В. Ф. Діячі Української Центральної Ради : бібліогр. довід. – К., 1998. – С. 113.