6 грудня

100 років з часу Першого Зимового

походу Армії УНР

(06.12.1919–06.05.1920)

Винятковою рисою героїв Наддніпрянської України було те, що вони продовжували боротьбу, навіть тоді, коли приреченість визвольних змагань ставала очевидною…

Роман Коваль

Українська військова історія має багато звитяжних та драматичних сторінок. Особливе місце серед інших посідає подія, що сталася у період визвольних змагань 1917–1921 рр., а саме – Перший Зимовий похід Армії УНР. Знаходячись в оточенні ворогів, покинуті владою, українські військові залишилися вірними своїй клятві, національним ідеалам та любові до рідної землі.

Восени 1919 р. Українська Народна Республіка агонувала. Вся Європа знала про це, але ні уряди, що визнали УНР, ні Міжнародний комітет Червоного Хреста, не вважали за потрібне допомогти Українській армії, яка продовжувала вести виснажливу, смертельну боротьбу з російським комунізмом, що готувався до стрибка на захід. У листопаді 1919 р. знекровлена попередніми боями та пошестю тифу (залишилося 8–10 тисяч вояків) Армія УНР виявилася затиснутою у «трикутнику смерті» в районі м. Старокостянтинів між Добровольчою армією Денікіна, польською армією та Червоною армією. У таких умовах було прийнято рішення ліквідувати регулярний фронт, вийти у ворожий тил і розпочати партизанську війну разом із повстанськими загонами для головного – збереження Армії УНР на українській території.

6 грудня 1919 р. перед від’їздом до Варшави Симон Петлюра призначив командувачем Дієвою Армією УНР М. Омеляновича-Павленка, а його заступником Ю. Тютюнника, які в ніч на 7 грудня й розпочали Зимовий похід. Боєздатні частини були зведені в 4 групи: Запорізьку (командир – генерал-хорунжий М. Омелянович-Павленко, згодом – полковник А. Гулий-Гуленко), Київську (командир-полковник Ю. Тютюнник), Волинську (командир – полковник О. Загродський) та 3-ю стрілецьку дивізію зі Спільною юнацькою школою (командир – полковник В. Трутенко). Загальна чисельність армії становила близько 10 тисяч вояків (з них боєздатних 3–3,5 тис.) при 2 тис. шабель та 12 гарматах. Січові стрільці під командою Є. Коновальця відмовилися брати участь у рейді, оскільки не бачили сенсу в партизанських діях. Частина їх самодемобілізувалася, решта приєдналася до інших підрозділів Армії УНР.

Маршрут Першого Зимового походу пролягав територіями Житомирської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Вінницької областей та майже всіма районами Черкаської області (у зворотньому напрямку також). Детальний опис маршруту Армії УНР у Першому Зимовому поході наведений у спогадах М. Омеляновича-Павленка «Спогади українського командарма» та в книзі О. Доценка «Зимовий похід (6.XII.1919–6.V.1920)». Основні битви відбулися під Липовцями, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом і Балтою.

Найбільш активний повстанський рух спалахнув на Правобережжі, в районах, що прилягають до Дніпра. Багато повстанців діяли й на Лівобережжі, проте командування української армії вирішило, що переходити туди небезпечно, доки не замерзне Дніпро. Тому подальше просування військових частин Зимового походу відбувалося у напрямку Умані, Звенигородки, Тального.

28 грудня 1919 р. кіннота Київської групи Юрка Тютюнника раптовою атакою оволоділа містечком Жашків. Наприкінці 1919 р., звільнивши села Ризине, Багву, Заліське, Кобринове, Гуляйку, Гусакове, попрямувала на Звенигородку. 1 січня 1920 р. після тригодинного бою полк ім. Костя Гордієнка зайняв Умань. А Волинська група О. Загродського, вибивши денікінців із Романівки, рушила на Тальне. Запорізька група на чолі з М. Омеляновичем-Павленком зосередилась на Уманщині. Місцеві жителі вороже ставилися до білогвардійців і всіляко надавали підтримку Армії УНР. Патріотичне піднесення було настільки великим, що в українському війську не було жодного випадку дезертирства – попри спокусу вояків, які проходили повз свої хати, залишитися вдома.

До середини січня білогвардійський фронт перестав бути серйозною небезпекою для українського війська, Денікін відступив на південь, тож увагу зосередили на боротьбі проти більшовиків. Українські частини вивели у район Черкаси–Чигирин–Канів. Перед українською армією стояло завдання уникати масштабних сутичок із більшовиками, а продемонструвати наявність збройних сил і підготувати ґрунт для розгортання навесні 1920 р., разом із поляками, антибільшовицького повстання. 4 лютого українські війська північної колони увійшли до Канева, 5 лютого з боями оволоділи Смілою. Повернувшись на Черкащину, Армія УНР розмістилася в Холодному Яру. 11 лютого 1920 р. роз’їзди всіх дивізій зустрілися в околицях с. Медведівка. Повстанська Холодноярська організація під керівництвом В. Чучупака контролювала майже всю Чигиринщину і налічувала близько 4 тисяч озброєних повстанців. Разом з ними вояки Армії УНР здійснили ряд успішних військових операцій проти підрозділів Червоної Армії.

13 лютого 1920 р. в районі сіл Худоліївка–Топильне–Вереміївка по льоду відбулася переправа українських військових через Дніпро. 15 лютого точилися бої полку Чорних Запорожців за Золотоношу. Вдалося вибити червоних з міста, однак довелося відступити на с. Кропивна, противник отримав підкріплення з Переяслава. Пробувши на лівому березі Дніпра чотири дні, армія отримала наказ повернутися на Правобережжя з тим, щоб уникнути прямого зіткнення з регулярними частинами Червоної Армії. Незважаючи на тимчасові успіхи, Армія УНР дуже поступалася російській у чисельності й озброєнні, не вистачало одягу, медикаментів. Додалися й зовнішні негаразди українського уряду на геополітичній арені. Це й призвело до подальших поразок та відступу Армії УНР на захід, знову територією Черкащини. 6 травня 1920 р. в районі Ямполя колони героїчного полку Чорних Запорожців П. Дяченка з’єдналися з роз’їздами 3-ї Залізної дивізії О. Удовиченка, яка наступала на більшовиків із заходу. Зимовий похід завершився.

За 180 днів Дієва Армія УНР здолала 2500 кілометрів, провела понад 50 успішних боїв, захопила значні збройні трофеї. Перший Зимовий похід сприяв поширенню селянських повстань в Україні, показав силу духу і жертовність вояків УНР в боротьбі за державність. Усіх учасників походу, які повернулися, було нагороджено орденом Залізного Хреста. За оцінками військових істориків Перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду національно-визвольних змагань в Україні 1917–1921 рр., під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. Досягнута головна найважливіша мета – збережена Армія УНР.

Героями і командирами в Першому Зимовому поході було багато уродженців Черкащини. Серед них: В. Ольшевський, Ю. Тютюнник, О. Загродський, М. Білинський, В. Трутенко, А. Вовк, П. Гарячий, Д. Жупінас, І. Савченко, М. Шраменко та інші. Вшановуючи пам’ять героїв, на Черкащині встановлено пам’ятники воїнам Армії УНР у м. Звенигородка та с. Соколівка Жашківського району. У 2017 р. до 100-річчя Української революції 1917–1921 рр. у м. Золотоноша відбулося урочисте відкриття пам’ятника легендарному кінному полку Чорних Запорожців Армії УНР.

ЛІТЕРАТУРА:

Мельниченко, В. Черкащина в добу Української революції 1917–1921 рр. : навч. посіб. / В. М. Мельниченко ; Черкас. нац. ун-т ім. Б. Хмельницького ; Черкас. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України. – Черкаси : Вертикаль, 2016. – 199 с. : іл.

Тютюнник, Ю. Революційна стихія. Зимовий похід 1919–1920 рр. / Ю. Тютюнник ; передм. О. Романчук. – Львів : Універсум, 2014. – 192 с. : іл.

Доценко, О. Зимовий похід (6. XII. 1919–6. V. 1920) / О. Доценко. – Київ : Видавництво ім. О. Теліги, 2001. – 376 с.

Кравець, А. У Золотоноші, біля церкви – місце «крайнього» переможного бою Першого Зимового походу Армії УНР… / Андрій Кравець // Козац. край. – 2016. – 29 жовт. (№ 14). – С. 7.

Коваль, Р. Зимовий похід / Роман Коваль // Козац. край. – 2011. – 14 листоп. (№ 15). – С. 6–7.