1816

6 березня За ревізьким реєстром у складі патріарха родини Івана Андрійовича Шевченка налічується 16 душ, серед них – «переведенные с села Моринец 1815 года: Ивана Андреева от первой жены сын Григорий, Григория Иванова сыны Никита, Тарас, Григория Иванова жена Екатерина, его же дочь Екатерина» (Державний архів Київської області.-Ф.280.-Оп. 2)

1837

Навесні К.П.Брюллов і О.Г. Венеціанов побували у П.В.Енгельгардта з проханням дати відпускну Шевченкові. Поміщик за волю Шевченка вимагав великого викупу

 


1840

7 березня Є.П.Гребінка передав до Цензурного комітету рукопис «Кобзаря», який того ж дня було передано цензорові Корсакову, і тоді ж Іваном Левченком отримано рукопис схваленим до друку

1842

2 березня До Петербурзького цензурного комітету надійшов надрукований у друкарні Сичова примірник поеми «Гайдамаки»

1843

9 березня Цензор П.О.Корсаков підписав дозвіл на друкування поеми «Гамалія»


Березень-квітень Над Україною, зокрема над Києвом, спостерігалася комета, котра згадується Шевченком як небесна «мітла» в поемі «Великий льох»

 

«Великий льох»

1844

Березень-квітень Виконав рисунки для альбому офортів «Живописна Украина»: «У Києві», «Дари в Чигрині 1649 року»

1847

7 березня Закінчив у Седневі роботу над поемою «Осика» («Відьма»)

Після повернення з Аральської описової експедиції, Шевченко переписав твір спочатку без назви з чорнового автографа, з якого він переписував «Осику» до підготовчого рукопису проектованого 1847 р. видання «Кобзаря», до «Малої книжки», помістивши його між творами 1846 — 1847 рр. під № 4 у четвертому зшитку. Нову назву — «Відьма» — поет дописав пізніше.


 

«Відьма»

1850

7 березня Шевченко написав В.М. Репніній про своє захоплення Гоголем, «истинным ведателем сердца человеческого». Просив прислати «Мёртвые души»

1855

15 березня Почав писати повість «Капитанша»

1858

1 березня Шевченко записав у щоденнику: «На имя здешнего губернатора от министра внутренних дел получена бумага о дозволении проживать мне в Петербурге, но все еще под надзором полиции.»

1860

1 березня Л.В Тарновська повідомила сина Василя з Петербурга: « На днях выйдет биография Шевченка, как только получу – пришлю тебе. Бедный Шевченко болен, и я очень боюсь, не водянка ли у него в груди, он не лежит, но движение у него тяжело и лицо обрюзгло»

1861

1 березня М.І. Костомаров сповістив Д.Л. Мордовцева про кончину Шевченка: «Незадолго перед смертью он отдалял от себя мысль о близкой кончине, собирался, казалось, жить, даже купил себе часы, которые, кажется никогда не носил в жизни…»